В Україні вже майже два роки діє механізм добровільного залучення засуджених до лав ЗСУ, проте початковий ажіотаж значно вщух. За даними Пенітенціарної служби, з 2024 року контракт із армією підписали понад 12 300 осіб, які вийшли умовно-достроково, зокрема близько 200 жінок. Попри наявність охочих, правозахисники констатують різке падіння мотивації через жорсткі умови служби та законодавчі обмеження.
Основною проблемою є те, що закон фактично обмежує використання колишніх ув’язнених лише штурмовими підрозділами. Навіть фахівці з цінними навичками — дизелісти, майстри з ремонту техніки чи зв’язківці — не можуть застосувати свій досвід у тилу через відсутність механізмів розподілу. До того ж, серед спецконтинґенту ширяться чутки про відсутність належної цінності їхніх життів: багато хто вважає, що їх відправляють на «забій», не даючи шансів на виживання.
Крім ризиків на полі бою, бійці стикаються з дискримінацією та надмірним контролем, що правозахисники називають «другою в’язницею». Військовослужбовцям встановлюють цілодобовий адміннагляд, забороняють відвідувати громадські місця та часто обмежують доступ до зв’язку. Без системних змін у законодавстві, зокрема розширення переліку доступних спеціальностей та перегляду обмежень за статтями (наприклад, для довічно засуджених), розраховувати на нову хвилю добровольців із колоній не доводиться.
