Чотири роки повномасштабної війни проти України та тривала міжнародна економічна ізоляція суттєво послабили позиції росії у двосторонніх відносинах із Китаєм. На цьому тлі лідер КНР Сі Цзіньпін дедалі активніше та прагматичніше використовує фінансово-економічну перевагу своєї держави для просування власних стратегічних інтересів, фактично диктуючи кремлю власні умови співпраці.
Яскравим прикладом такої залежності став провал переговорів щодо будівництва стратегічного газопроводу «Сила Сибіру – 2» під час візиту путіна до Пекіна у травні. Китайська сторона виставила керівництву «Газпрому» жорсткий ультиматум, погодившись купувати блакитне паливо виключно за заниженими внутрішніми тарифами самої рф. Така вимога змушувала б москву фактично субсидувати цей проєкт із власного бюджету, а після відмови російської сторони представники КНР закликали більше не повертатися до обговорення цього питання до зміни умов на користь Пекіна.
Статистичні дані чітко демонструють дисбаланс у двосторонній торгівлі: якщо у 2013 році частка Китаю у зовнішньоторговельному обороті росії становила близько 10%, то сьогодні цей показник зріс до майже 40%. Водночас для самого Китаю торгівля з рф становить менш ніж 4% від загального обсягу його зовнішніх операцій. Окрім цього, під тиском обставин москва після десяти років опору була змушена погодитися на використання китайського юаня як базової валюти, що автоматично посилює геополітичний вплив Пекіна також на сусідні Казахстан та Узбекистан.
Паралельно з цим китайське керівництво реалізує довгострокову стратегію м’якого впливу всередині самої росії. Пекін активно вибудовує неформальні зв’язки, які виходять далеко поза межі нинішнього президента рф, орієнтуючись на регіональних чиновників, бізнес-структури та системні еліти. Така політика спрямована на формування лояльного пулу впливових осіб, які визначатимуть політичний та економічний курс росії після майбутнього відходу путіна від влади.
