Серпень у Тернополі – це час, коли місто особливо тягнеться до води. У спекотні дні Тернопільський став стає місцем для вечірніх прогулянок, зустрічей, відпочинку з дітьми та простого бажання втекти від спеки. Берег для тернополян завжди був частиною міського простору – місцем, куди можна прийти без запрошення і без дозволу.
Але є в Тернополі берег, до якого просто так не підійдеш. За високим парканом тут стоять триповерхові котеджі, облаштовані території та приватні причали. І поки влітку одні тернополяни шукають вільний клаптик біля води, інші роками користуються берегом за зачиненими воротами.
Історія того, як частина берега Тернопільського ставу перетворилася на закриту територію, почалася 20 років тому.
17 березня 2006 року: початок історії Урожайної, 15
17 березня 2006 року тодішній Тернопільський міський голова Роман Заставний підписав рішення № 4/18/97, яким дозволив підприємниці Тетяні Баб’яр скласти проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Урожайній, 15 у м. Тернополі площею 0,406 га під реконструкцію ніколи не існуючої «лодочної» станції.
Ця земельна ділянка розташована якраз у межах прибережної захисної смуги Тернопільського ставу.
Наступні 10 років пішло на те, щоб на цій прибережній захисній смузі Тернопільського ставу збудувати та облаштувати містечко із 9 триповерхових котеджів.
«Подарунок» на березі: як будинок опинився у Заставних
По завершенню забудови, а саме 12 грудня 2016 року, один із цих будинків площею 374,8 кв. м Павло Баб’яр (рідний брат підприємниці Тетяни Баб’яр) вніс у статутний капітал заснованого Оксаною Заставною (дружиною на той час уже народного депутата України Романа Заставного) ТОВ «Тернопільський став».
Після такого внеску Павло Баб’яр одразу ж вийшов із числа учасників ТОВ «Тернопільський став», залишивши таким чином будинок, по суті, у приватній власності дружини Романа Заставного – Оксани, частка якої у статутному капіталі ТОВ «Тернопільський став» на той час дорівнювала 97%. Власницею решти була рідна сестра Заставного – Марія Заставна.
Що це було – хабар за надання прибережної захисної смуги Тернопільського ставу під забудову, незаконне збагачення чи просто, так би мовити, «подарунок», нехай кожен читач, вирішує для себе сам.
Але те, що таким чином один із збудованих у межах прибережної захисної смуги Тернопільського ставу будинків опинився у приватній власності родини Заставних, не викликає сумніву як достеменно встановлений факт.
Заставний серед 59 депутатів, які домоглися скасування статті про незаконне збагачення
Що цікаво, у своїй декларації народного депутата України Роман Заставний не захотів згадувати про цец будинок на березі Тернопільського ставу. І для того, щоб не нести за це будь-якої відповідальності, став одним із 59 депутатів, які підписали подання, на підставі якого Конституційний суд України скасував статтю Кримінального кодексу України про незаконне збагачення, що зобов’язувала держслужбовців давати пояснення про джерела їхніх доходів і доходів членів їхніх сімей.
Між тим, кримінальну відповідальність за незаконне збагачення в Україні вперше запровадили у 2015 році, оскільки це було однією з вимог ЄС на виконання Плану дій з візової лібералізації, а також одним із зобов’язань України перед МВФ, закріпленим меморандумом.
Отже, аби уникнути кримінальної відповідальності за незаконне збагачення, Заставний разом із 58 іншими народними депутатами фактично «підставив» усю країну, яка на той момент рухалася до Євроінтеграції.
Інакше кажучи, особистий інтерес одного народного депутата виявився важливішим за правила, виконання яких Україна взяла на себе перед ЄС та МВФ. І все це – на тлі історії з будинком, який після забудови прибережної захисної смуги «опинився» у власності родини Заставного.
2018 рік: землю передали кооперативу «ВІНД»
Проте історія на цьому не закінчується. 2 лютого 2018 року, Тернопільська міська рада своїм рішенням № 7/22/99 передала цю земельну ділянку біля ставу в оренду строком на 25 років обслуговуючому кооперативу «ВІНД». Саме цей кооператив створили власники незаконно збудованих у прибережній захисній смузі будинків.
Із цим уже не стала миритися прокуратура. У 2020 році вона розпочала тривалий судовий процес щодо повернення цієї території тернопільській громаді. Судова боротьба триває і нині.
Прокуратура вирішила повернути берег громаді
Як зазначив прокурор у позовній заяві, підставою для захисту інтересів громади стали вимоги статті 89 Водного кодексу України та статті 61 Земельного кодексу України. Відповідно до цих норм, будівництво у прибережній захисній смузі будь-яких споруд, крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, забороняється. Йдеться, зокрема, про бази відпочинку, дачі, гаражі та стоянки автомобілів.
Тому об’єкти, які не відповідають установленому режиму господарювання, підлягають обов’язковому винесенню за межі прибережних захисних смуг.
Суди двічі відмовилися повертати берег громаді
Не будемо приховувати: спочатку Феміда стала на бік Заставного та компанії. Господарський суд Тернопільської області своїм рішенням від 18 листопада 2021 року, а Західний апеляційний господарський суд постановою від 29 березня 2022 року відмовили прокурору в задоволенні позову.
Таким чином, справа дійшла до Верховного Суду. Постановою Касаційного господарського суду від 9 серпня 2022 року всі попередні судові рішення були скасовані, а справу направили на новий розгляд.
При новому розгляді справи Господарський суд Тернопільської області рішенням від 14 червня 2023 року знову повністю відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора.
Але прокуратура і цього разу не здалася та знову оскаржила це рішення до суду вищої інстанції.
2023 рік: апеляційний суд став на бік громади
Цього разу результат був іншим. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2023 року рішення Господарського суду Тернопільської області від 14 червня 2023 року було скасовано. Натомість суд ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнив повністю.
Свою постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги навколо Тернопільського ставу, а отже, на неї поширюється спеціальний режим обмеженої господарської діяльності. Відтак надання такої земельної ділянки у користування без урахування обмежень, передбачених статтями 59-61 Земельного кодексу України, суперечить вимогам статті 93 цього Кодексу.
Одночасно суд встановив, що нерухоме майно, зареєстроване як «елінги лодочної станції», не належить до об’єктів, які можуть знаходитися у прибережній захисній смузі та експлуатуватися без порушення встановленого режиму використання спірної земельної ділянки.
Не погодившись із цим рішенням, уже ОК «ВІНД» звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Верховний Суд довів: «елінги» виявилися елітними котеджами
Повторно розглянувши справу, своєю постановою від 15 жовтня 2024 року Касаційний господарський суд вдруге поспіль підтримав позицію прокурора.
Зокрема, залишаючи в силі постанову Західного апеляційного господарського суду, якою позов прокурора було задоволено повністю, Верховний Суд звернув увагу на характер самих об’єктів.
Суд зазначив, що, хоча об’єкт нерухомого майна і називається «лодочна станція елінги №…», згідно з технічним паспортом це триповерхові будівлі, які складаються з першого поверху, другого поверху, горища та мансарди.
В описі об’єкта зазначено, що на першому поверсі розташовані коридор, стоянка, сходова клітка, рекреація, кухня, санвузол та паливна. На другому поверсі – сходова клітка, коридор, кладова, гостьова, рекреація, санвузол, кабінет, гостьова кімната, коридор та сходова клітка.
Загальна площа одного такого «елінга» становить від 260 до 385,9 кв. м.
Водночас згідно з ДБН В.2.2-13-2003 «Спортивні та фізкультурно-оздоровчі споруди», елінг – це споруда або приміщення для зберігання човнів, весел та оснащення човнів.
Виходячи з цього, Верховний Суд визнав правильним висновок суду апеляційної інстанції: збудовані в прибережній захисній смузі Тернопільського ставу будинки, які зареєстровані як «елінги лодочної станції», не належать до об’єктів, які можуть знаходитися в прибережній захисній смузі та експлуатуватися без порушення режиму використання цієї земельної ділянки.
Новий позов: тепер прокуратура вимагає знесення елітних котеджів
З огляду на це, для подальшого захисту інтересів громади прокурор знову звернувся до суду – цього разу з новим позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного та природно-заповідного фонду, яка розташована в межах прибережної захисної смуги.
Прокурор просить зобов’язати відповідачів знести (демонтувати) приміщення, зареєстровані як елінги лодочної станції.
На даний час справу № 607/23291/25, у якій прокурор цього разу вже просить знести (демонтувати) незаконно збудовані у прибережній захисній смузі Тернопільського ставу будинки, Тернопільський міськрайонний суд ще не розглянув.
То кому насправді належить берег Тернопільського ставу?
Поки що остаточної відповіді на це питання немає.
Але в серпні, коли Тернопіль особливо гостро відчуває потребу у воді й тіні, воно звучить зовсім не абстрактно. Тернопільський став – це частина міського простору, до якого звикли приходити без запрошення: пройтися ввечері вздовж берега, посидіти біля води, прийти з дітьми чи просто сховатися від спеки.
І тому питання, яке сьогодні постає у цій справі, значно ширше за долю кількох будинків: кому насправді належить берег Тернопільського ставу – усій тернопільській громаді чи купці місцевої еліти, яка, схоже, вважає себе кращою за інших?
Чи має кожен тернополянин однакове право на доступ до води – чи для когось берег залишається спільним міським простором, а для когось перетворюється на приватну територію за зачиненими воротами?
Відповідь на це питання значною мірою залежатиме і від того, яке рішення буде ухвалене у справі № 607/23291/25.
Редакція стежитиме за перебігом справи та повідомить читачів про рішення суду. Бо йдеться не лише про дев’ять будинків на березі. Йдеться про значно простішу річ – чи є берег Тернопільського ставу спільним простором для всіх тернополян, або ж привілеєм лише для купки тих, хто вважає себе кращим за інших.
