Аналітичний огляд видання The Economist вказує на те, що ймовірне перемир’я у війні з Іраном може стати особистою геополітичною поразкою Дональда Трампа. Попри масштабну військову перевагу та понад 21 тисячу завданих ударів, Білий дім не зумів досягти жодної зі своїх стратегічних цілей: режим аятол встояв, ядерний потенціал не ліквідовано, а безпека в регіоні лише погіршилася. Експерти наголошують, що війна виявила поверховість бачення Трампа, де груба сила стала самоціллю, але не принесла очікуваної політичної перемоги.
Наразі ситуація залишається вкрай напруженою через відсутність єдиного бачення умов миру. Вашингтон і Тегеран мають кардинально різні позиції щодо майбутнього Лівану та режиму судноплавства в Ормузькій протоці. Трамп, який раніше обіцяв «золоту епоху» на Близькому Сході, опинився в ситуації, коли подальша ескалація загрожує панікою на фінансових ринках і остаточною втратою іміджу «миротворця». Водночас Іран, хоч і втратив значну частину флоту, авіації та ракетних потужностей, зберіг близько 400 кг збагаченого урану, що лише посилює його бажання створити ядерну зброю для стримування майбутніх атак.
Внутрішня ситуація в Ірані також трансформувалася не на користь США. Хвороба аятоли Хаменеї призвела до передачі влади його сину Моджтабі, проте він є лише формальним лідером — реальний контроль перейшов до рук Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР). Війна не повалила режим, а зробила його більш радикальним. Крім того, агресивна риторика Білого дому та превентивні удари Ізраїлю серйозно підірвали моральний авторитет Заходу: згідно з опитуваннями, вже 60% американців ставляться до Ізраїлю негативно, що є рекордним показником.
Підсумки конфлікту демонструють глибоку кризу американської стратегії «сила є правом». Війна показала, що навіть найпотужніша армія світу стикається з межами своїх можливостей, коли заводи не встигають поповнювати запаси високоточної зброї, а противник веде ефективну асиметричну війну. Трамп намагається представити результати кампанії як тріумф, проте для країн Перської затоки та світової спільноти цей конфлікт став свідченням того, що американську силу легко переоцінити, а рішення, засновані на егоцентризмі, рідко ведуть до стабільного миру.
